Біографія
...і зважитись боротися, щоб жити,
і зважитись померти, аби жить...
В. Голобородько
Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. «Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. Воно не дуже приємно у дощ чи сніг. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє — де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання».
1964 вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 став студентом Донецького педагогічного інституту, звідки на початку 1967 був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967.
Відразу ж після виключення з Донецького університету Василь оселився у рідному селі, працював на шахті, потім у радгоспі. В Україні про Василя Голобородька не згадували, тому поет зі світовим ім’ям працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком, фуражиром на фермі, тримав корову, вирощував картоплю, заготовляв сіно. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах... Інколи наїжджав до Києва. Найчастіше знаходив притулок у Василя Стуса: багато переслідуваних і бездомних молодих поетів могли розраховувати на нічліг у його домі. Зрідка Василь Голобородько зустрічався з Ліною Костенко, яка теж упродовж 17 років писала «для шухляди»
Влітку 1967 була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві, але, попри те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів.
У 1968-1970 перебував на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході. Після того працював на шахті та в радгоспі в рідному селі. 2001 здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.
Проживав у Адріанополі, а близько 2004 року перебрався до Луганська, де мав квартиру. Через бойові дії на Сході України в 2014 став вимушеним переселенцем. Від середини липня тимчасово проживає в Будинку творчості в м. Ірпінь Київської області.
Вірші розпочав друкувати 1963, коли в республіканській пресі з'явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.
Від 1969 і аж до 1986 твори Голобородька не друкували в Україні.
У 1970 у США (Балтимор) у видавництві «Смолоскип» була надрукована збірка віршів «Летюче віконце». Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном — значить ворог… 1983 в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Збірник знайомив читачів Європи з предтечами поезії XX століття – По, Геббелем Уїтменом, Фетом, Бодлером, Норвідом, Малларме, Верлениом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо, Лафаргом, також з творами поетів ХХ-го століття «від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька».
В Україні перша збірка поезій «Зелен день» надрукована в київському видавництві 1988 року. За неї автора відзначено літературною премією імені Василя Симоненка НСПУ, якою відзначаються автори за успішну першу збірку поезій. «У збірці «Зелен день» переважають давні поезії, але є чимало й нових. Пригадується, колись, у 60-і, думалося: чи наївність і «дитинність» Василеві, природні для вісімнадцяти-двадцятирічного юнака, не стануть удаваними й солодкавими, коли прийде зрілий вік? І от нові вірші показали, що цього не сталося. Поет зберіг колишню свіжість і наївність (наївність як безпосередність переживання, як чистоту душі, а не як самодостатнє невідання добра і зла), зберіг «дитинність» (як глибину вразливості та легкість уяви), але поєднав їх із змужнілістю, — хоч вона в нього, як і раніше, не публіцистична, а явлена саме в неповторному поетичному переживанні суспільних явищ, сторінок національної історії».
Того ж 1988 Голобородька прийняли до Спілки письменників України. У жовтні 1991 брав участь в міжнародному фестивалі авторів, який відбувся в Торонто (Канада).
У 1990 вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 – збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.
У 1999 вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках».
Після 2001 переїхав до Луганська, жив в п’ятиповерхівці, перебудованій з колишнього гуртожитку для хіміків. Голобородько переїхав до шахтарського міста, коли поховав дружину, сільську бібліотекарку Юлію Луценко, і старшого сина Павла, який розбився на мотоциклі.
В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші. 2010 видавництвом Грані-Т видана збірка дитячих поезій «Віршів повна рукавичка».
Окремі твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови. Переклади репрезентують творчість поета у зарубіжних антологіях та часописах. Окремими виданнями вірші у перекладах іноземними мовами з'являлися: португальською у Бразилії 1991, англійською в Канаді 1991, польською в Польщі 1995.
Вже перші журнальні публікації (1963-1965) молодого поета з Луганщини привернули до себе увагу незвичайним баченням буденних речей, що поставали як дивний, чарівний світ. Схвально відгукнулися про нього Володимир П'янов, Дмитро Павличко.
У поезії «раннього» Голобородька ніби оживає світ прадавніх анімістичних уявлень про природу — світ далекого «наївного» предка або довірливої дитини, заселений дивними істотами, наповнений чарівними звуками, кольорами, пригодами; світ української народної, язичницької ще, демонології, — казки, загадки, колядки, — але цей світ постає не в літературних ремінісценціях і не як «тіні забутих предків», а як органічна реакція поетичної душі на цілком сучасну навколишню дійсність, як дивовижний спосіб її переживання. Всі «неживі» предмети у Голобородька оживають і поводяться як добрі й милі істоти, як цікаві й пустотливі діти. І цими гомінливими, вражливими, всюдисущими і думаючими речами-істотами густо виповнений поетичний світ письменника.
Пізніші поетичні збірки Голобородька засвідчили його певну еволюцію. Він зберіг колишню світлість і безпосередність переживання, глибину вразливості та легкість уяви, але поєднав їх із змужнілістю, ширшим баченням світу й наполегливішою громадянськістю. Як і раніше, в його поезії панує відчуття доброти людського призначення, хоч життя і додало гіркоти чи, може, добросердої сумовитості та великодушної іронії, які рятують від песимізму.
Розмірковуючи над тим, хто з авторів вплинув на його власну творчість, Василь Іванович, насамперед, виділяє Єсеніна та Тичину. Причому у творчості останнього письменник цікавився зовсім не переліком творів зі шкільної програми.
«У нього є й інші вірші: цикл “Пастелі”, “Енгармонійне”. Потім – його дві казки: “Телесик” і “Червона шапочка”. Також мав вплив на мене Єсенін, його ранній період творчості, не хуліганський, його образність. Навіть угруповування таке було – імажиністи. Звернення Єсеніна до російського фольклору: під його впливом я звернувся до свого фольклору. Нічого ж не береться нізвідки – ми всі впливаємо один на одного. А ті, хто про впливи не говорять, блефують: не все закладається генами. Має бути якийсь етап наслідування. Також я вчився на віршах Вінграновського, Павла Мовчана».
Світ поезій Василя Голобородька змушує нас звернутись до себе, до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас завтра. Читаючи вірші поета, можна помітити небуденність його художнього слова.
Сьогодні 74-річний поет живе у Будинку творчості письменників в Ірпені — із Луганська довелося виїхати на початку війни.
Свій допис про Голобородька Забужко почала словами «Той, у кого ім’я викрадено» – цитатою з вірша поета «Без імені», який починається словами «Викрали моє ім’я…» «Як усі справжні поети, Василь Голобородько наділений даром передчуття. Цей його вірш був написаний давно, ще за СРСР», – додала Забужко.
«Василь Голобородько — поет зі своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности» (В. П’янов).
Біографія Василя Голобородько :
https://irynadenysjuk.blogspot.com/2014/10/blog-post_17.html
https://md-eksperiment.org/post/20170524-biografiya-vasilya-goloborodka
https://dovidka.biz.ua/vasil-goloborodko-biografiya-skorocheno/
https://litgazeta.com.ua/articles/talant-i-dolya-vasylya-goloborodka-2/