Галерея
Біографія
Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р на хуторі Вільховий Яр на Харківщині у дворянській родині. Батько Дмитро Грінченко був капітаном у відставці, добре знав українську мову. Мати - Марія Миколаївна дочка полковника Поліксенія Літарьова. Родина володіла 19 десятинами землі та водяним млином. Розмовляли в родині переважно російською мовою. Батьки дбали про освіту хлопчика, який швидко навчився читати і писати вже з п’яти років. Рідною мовою Бориса Грінченка була спочатку російська, бо батьки українську не сприймали. Батько хлопця забороняв спілкуватися «по-мужицькі». Юний письменник майже перечитав все, що було в бібліотеці батька, а під впливом прочитаного згодом почав писати свої перші вірші. До рук юного дослідника потрапляли такі художні праці майстрів літератури В. Скотта, Дж. Байрона, А. де Вин’ї, Е. Шатріана, В. Гюго, російських письменників М. В. Гоголя, О. С. Пушкіна, М. О. Некрасова, М. Кольцова, крім того, хлопчина захоплювався історією. У свої 6 років Борис Грінченко робить свою першу спробу написати свій власний твір. Свою тягу до української мови хлопчик задовольняв завдяки живому спілкуванні з дідусем та бабусею. Напевно, саме тоді у душі хлопчика запалала любов до українських казок та пісень. Подальше знайомство юнака з українською мовою та культурою тривало вже на хуторі Долбіно, куди родина переїхала після загибелі брата у 1868 р. Цей хутір розташовувався серед українських сіл, тому юний знавець мав змогу вчити мову від простого народу.
У 1874 р. Борис Грінченко поступає до Харківської школи. Під час свого навчання юнак знайомиться з такими «перлинами» як “Енеїда” І. П. Котляревського, “Приказки” Є. П. Гребінки, твори П. О. Куліша, Марка Вовчка, Квітки-Основ’яненка, І. С. Нечуя-Левицького та ін. У свої 13 років юний дослідник знаходить у батьківській скриньці «Кобзаря». Ця книга справила на юного письменника дуже сильне враження. Після прочитання творів великого поета, Борис почав писати свої перші вірші, повісті, драми українською мовою, також створював саморобні журнали для товаришів-школярів. Юнак навіть створює власний словничок українських слів куди записував у ході спілкування слова, казки, пісні та приказки. Згодом юний творець починає «видавати» на своєму хуторі свої рукописні «журнали», слухачами котрих стали спочатку батьки, а вже потім брат і сестра.
У Харківській школі Борис Грінченко вчився добре. Вже у свої 15 років юнак замислюватись над нелегкою долею народу і як допомогти йому, що підштовхує допитливого письменника на знайомлення з забороненою літературою та з членами гуртка революціонерів-терористів. Будучі вже у п’ятому класі пізньої осені 1879 р. юнака заарештовують. Предметом арешту стала соціально-революційна брошура “Парова машина” С. А. Подолинського, яку юнак віддав товаришеві почитати, згодом книга потрапила до директора школи. Було винесено вирок півторамісячне ув’язнення, без права здобуття освіти в будь-якому іншому навчальному закладі, а також до підвищеної уваги поліції впродовж усього життя. Під час перебування здоров’я юнака підірвалось, він захворіває на туберкульоз.
Через півтора місяця ув’язнення Бориса Грінченка віддають на рік батькові на поруки. Так Борис опинився на батьківському хуторі біля Харкова. Борис Грінченко весь час мріяв учителювати в українському селі тому завдяки батьківським зв’язкам у 1881р. письменник отримує можливість екстерном здати іспит при Харківському університеті для отримання звання «народного вчителя». У 1881 р. коли письменнику було 18 років юнак складає успішно екзамени та вирішує повернутися до Харкова. Згодом письменник вчителює у селах Введенське, Єфремівка та Олексіївка. Оселившись у селах з-під пера письменника з’являються такі поетичні та прозові твори «Каторжна», «Олеся», «Панько», «Батько та дочка», повісті «Сонячний промінь», «На розпутті». У 1881 р. у журналі «Світ» під псевдонімом Іван Перекотиполе на сторінках галицьких видання з’явились перші вірші Бориса Грінченка. Його поезії, оповідання, драми, науково-популярні розвідки, фольклорні і етнографічні дослідження були підписані під псевдонімами Вартовий, Вільхівський, Василь Чайченко.
У 1883 влітку письменник їде на вчительські курси в Змієві де знайомиться з молодою росіянкою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у житті письменника була найважливішою. Борис та Марія були однолітками. Розмови, бурне листування, багато спільних інтересів зблизило молоду пару. На початку 1884 р закохані одружуються. Марія Миколаївна була змушена приховувати своє авторство за псевдонімами, адже письменство вважалося не пристойним заняттям для жінки. Дівчина на той час була знайома за псевдонімами: М. Чайченко, М. Доленко, Марія Загірня. 25 грудня 1884 р. у молодого подружжя народжується дочка – Настя.
На початку 80-х років ХІХ ст. Борис Дмитрович Грінченко почав друкуватися в освітянській пресі. Першою публікацією стала інформація про зміївські курси в журналі «Русский начальный учитель» у 1883 р. Впродовж наступних кількох років почали з’являтися статті «Школы Змиевского уезда Харьковской губернии» (1884 р.), «По поводу эмеритальной класы учащихся в народной школе» (1884 р.), «Заметки сельского учителя о школьном деле, Цель народной школы» (1885 р.), «Прием учеников в народную школу и ученики-учителя» (1886 р.)
У період 1886 – 1887 письменник перебував на посаді статиста в губернському земстві на Херсонщині. Спілкувався з відомою діячкою народної освіти X. Д. Алчевською. У 1887 р сімейство Грінченків оселяється у селі Олексїївка Слов'яносербського повіту Луганської області, куди їх запрошують вчителювати. В 1888 р. письменник складає свій буквар, за котрим навчались учні та його донька - Настя. У наступному 1889 р. Борис Грінченко створює ще один підручник, книжку для читання «Рідне слово». Звичайно «видавнича» праця Бориса Грінченка трималася у тайні, оскільки він був під постійним наглядом поліції. У школі учні працювали за офіційними книгами і завдання виконувались на російській, а вже саме пояснення велося на українській мові. «Особливі» книжки були обгорнуті у газету та ховались у комірчину.
Письменник починає активно працювати з львівською «Просвітою». На початку 1890 р. під псевдонімом В. Чайченко виходять науково-популярні брошури «Два славні мужі : І. Іван Гутенберг. ІІ. Джеймс Гарфільд» (1890 р.), «Іван Котляревський, український письменник, Життєписне оповідання» (1891 р.), «Григорій Квітка, український письменник, Життєписне оповідання» (1892 р.), «Фінляндія і Сахара» (1892 р.).
У 1893 р. Борис Дмитрович Грінченко був змушений залишити свою посаду вчителя в Олексіївці. Згодом сімейство Грінченків покинути село Олексіївка, оскільки доньці письменника потрібно було продовжити своє навчання. Друзі з Чернігова були зацікавлені переїздом до них Грінченка. І сім'я переїздить до Чернігова. У 1894 р. Борис Дмитрович Грінченко очолює видавництво дешевих українських книжок для народного читання. З метою здешевити видавничий процес, подружжя старанно працювало переписуючи та редагуючи рукописи. Завдяки їхній праці побачили світ майже п’ятдесят назв книжок загальним тиражем 200 тисяч примірників. Серед них - твори Т. Г. Шевченка, П. А. Грабовського, Є. П. Гребінки, Ю. А. Федьковича, М. М. Коцюбинського, а також твори самого Бориса Дмитровича та його дружини. У період з 1894 по 1899 роки письменник працював у губернській земській управі, де заступив на посаду завідуючого оціночним відділом, а згодом отримав посаду секретаря правління. Згодом письменник разом з дружиною та М. М. Коцюбинським, М. Ф. Чернявським та В. І. Самійленком входить до нелегальної чернігівської громади, котра пропагувала ідеї поширення національної української освіти й культури. Наприкінці 1899 р. під тиском місцевої адміністрації письменник був змушений залишити посаду в земстві й жити лише з літературного заробітку.
У 1901 р журнал ««Киевская старина» пропонує письменнику залучитись до матеріалів словника української мови, котрі почав збирати ще в середині ХІХ ст. П. Куліш. У 1902 році сімейство Грінченків покидає Чернігів та переїжджає до Києва. Саме там письменник сильно працював, впорядковуючи та редагуючи переданий йому лексичний матеріал. Чотири томи «Словника української мови» виходили в Києві впродовж 1907 – 1909 в якому містилось шістдесят вісім тисяч реєстрованих українських слів. Рукопис дістав високу оцінку Російської академії наук, яка присудила письменнику премію М. І. Костомарова. Згодом письменник вступив до Київської української громади та до Загальної безпартійної української організації, став спочатку одним із організаторів Української демократичної, потім одним із лідерів Української демократично-радикальної партій. З 1906 по 1909 письменник очолює київську «Просвіту» діячами яких були: О. П. Косач, С. Ф. Русова, Д. І. Дорошенко, А. Ю. Кримський, Л. М. Старицька-Черняхівська, І. М. Стешенко, О. А. Кошиць, В. Ф. Дурдуківський, В. П. Науменко, І. І. Огієнко, С. О. Єфремов, К. Г. Стеценко. Письменник боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив ряд шкільних підручників, серед яких «Українська граматика».
Після видання в 1907 р. граматки письменник почав готувати до друку ще один підручник - читанку «Рідне слово». Але, лихо наздогнало сім’ю Грінченків. 1906 у 23-річної доньки Насті виявили туберкульоз, незабаром Настя помирає у 1908 році а слідом за нею її син, єдиний унук Бориса Грінченка. Лиха звістка підірвало здоров’я письменника, викликавши загострення туберкульозу. У 1909 році письменник виїжджає за кордон на лікування. 23 квітня 1910 р. в італійському курортному містечку Оспедалетті на 47-му році життя обірвалося життя видатного українського діяча. Поховали Бориса Дмитрович Грінченко в Києві на Байковому цвинтарі.